Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини (стаття 27 Конституції України).
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (стаття 43 Конституції України).
Стаття 153 Кодексу законів про працю України встановлює, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Стаття 13 Закону України «Про охорону праці» визначає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, шляхом організації проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінки технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів.
Відповідно до пункту 3.1. Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 246 від 21.05.2007 (далі – Порядок № 246), роботодавець організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду.
Пункт 1.1. Порядку № 246, визначає, що порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, розроблений на виконання статті 17 Закону України "Про охорону праці", визначає процедуру проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічному обов'язковому медичному огляді осіб віком до 21 року.
Порядок призначений для: працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, та осіб віком до 21 року підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду економічної діяльності та їх філій, інших відокремлених підрозділів; фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства використовують найману працю (далі - роботодавці); осіб, які
забезпечують себе роботою самостійно; закладів державної санітарно-епідеміологічної служби; закладів охорони здоров'я, військово-лікарських та відповідних комісій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють медичні огляди працівників, спеціалізованих закладів охорони здоров'я, які
мають право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань, кафедр та курсів професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації (далі - закладів охорони здоров'я); робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України (пункт 1.2. Порядку № 246).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
З урахуванням наведеного власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган і фізична особа, яка використовує найману працю, повинен організувати проведення лабораторних досліджень умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду.
З огляду на зазначене власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган і фізична особа, яка використовує найману працю зобов'язаний мати інформацію щодо наявності шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу, ознайомлювати з зазначеною інформацією працівників та надавати її особам, яких це може стосуватися.
Стаття 837 Цивільного кодексу України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду (стаття 850 Цивільного кодексу України).
Зважаючи на наведене замовник за договором підряду зобов'язаний вчиняти всі необхідні дії задля забезпечення підрядника інформацією для виконання певної роботи, в тому числі інформацію щодо наявності шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища, важкості і напруженості роботи.
Підрядник - фізична або юридична особа, яка має необхідну дієздатність та в разі необхідності відповідний дозвіл.
Стаття 3 Закону України «Про охорону праці» встановлює, що законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Стаття 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає, що суб'єктами соціального страхування є застрахована особа, члени її сім’ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик
Частина 2 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлює, що терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", терміни "гіг-спеціаліст", "гіг-контракт" та "резидент Дія Сіті" - у значеннях, наведених у Законі України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
Стаття 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" визначає, що застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Стаття 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" визначає, що платниками єдиного внеску є:
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань);
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
З наведеного вбачається, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» розрізняє осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність.
Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» визначає, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Тобто Конституція України, Закон України «Про охорону праці» та нормативно-правові акти визначають напрямки діяльності щодо належних, безпечних і здорових умов праці людини.
З урахуванням наведеного власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган укладаючи договір підряду з підрядником – фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, зобов'язаний перевірити чи може такий підрядник виконувати роботу за договором підряду, в разі якщо визначена за договором робота містить шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища.
В разі якщо підрядник – фізична особа, яка забезпечує себе роботою самостійно, не зможе надати відповідні документи, в межах чинного законодавства, замовник – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган не має права допускати його до виконання робіт, які мають шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища.
Головне управління Держпраці
у Дніпропетровській області
вул. Казакова, 1 Д, м. Дніпро, 49107, тел. (056) 794-08-30
Е-mail: dsp@dp.dsp.gov.ua
Сайт: https://dp.dsp.gov.ua
Абзац 4 пункту 1 частини 1 статті 4 та пункт 5 частини 1 статті 4 розрізняють осіб, а саме, осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність
Закон про охорону праці визначає що законодавство складається з закону про нещасні випадки, а цей закон посилається на на закон про облік єдиного внеску, який визначає осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, це значить, що закон про охорону праці розповсюджує свою дію також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно