Межівський район утворений у 1923 році. До цього населені пункти Межівського району входили до складу Катеринославської губернії Павлоградського повіту. У 1884 році завершено будівництво залізниці Юзівка-Катеринослав. Тоді ж була збудована і залізнична станція Межова, яка дала назву сучасному селищу. У 90-х роках ХІХ століття землі, розташовані на північний захід від станції, почали заселятися вихідцями із села Слов’янки. Так виник хутір Новослов’янка. На північ від Межової, вихідці із села Підгороднього (нинішня Новопавлівка) заснували село Григорівку. З 1925 року Григорівка стала центром Межівського району.
У 1926 році були створені три товариства спільного обробітку землі. З метою підготовки кваліфікованих кадрів механізаторів у 1935 році, в райцентрі була відкрита школа тракторних бригадирів, в якій навчалося 150 чоловік.
У 1935 році в райцентрі був збудований кінотеатр. До культурного життя все ширше залучалися селяни, робітники, сільська інтелігенція.
У роки Великої Вітчизняної війни 14 тисяч жителів району стали до лав захисників Вітчизни. Для боротьби з ворогом була створена підпільно-диверсійна група. 14 жовтня 1941 року Межівський район був окупований ворогом. Було примусово вивезено на каторжні роботи до Німеччини 2870 чоловік.
Найзапекліші бої, під час визволення району, велися за такі населені пункти: Зоряне, Слов’янка, Преображенка, Іванівка, Межова, Українка, Райполе, Попутно-Відрадне. У цих боях загинуло 1579 солдат і офіцерів Радянської Армії.
10 вересня 1943 року 39-та танкова бригада 23-го танкового корпусу Радянської Армії звільнила районний центр від фашистських загарбників.
На фронтах, у партизанських загонах і концтаборах загинули 6 тисяч чоловік. За мужність, проявлену в боях, орденами й медалями нагороджено 7 тисяч земляків.
В 1957 році села Григорівка, Новослов’янка та Кам’янка були об’єднані в селище міського типу Межова. Це сприяло подальшому розвитку населеного пункту та всього району.
СЕЛИЩЕ МЕЖОВА
Межова – селище міського типу, центр Межівського району, центр Межівської селищної територіальної громади. Розташована за 168 км на схід від Дніпропетровська, з яким зв’язана залізничним та автобусним сполученням. Створено селище у грудні 1957 року шляхом об’єднання сіл Григорівки, Кам’янки та Новослов’янки. Населення – 7482 жителі.
На початку ХХ століття в цьому селі виникли промислові підприємства, здебільшого по переробці сільськогосподарської сировини, 2 парові млини, олійниця, ливарня, шкіряна майстерня та завод по ремонту сільськогосподарських машин.
Під час першої російської буржуазно-демократичної революції, робітники станції та підприємств Григорівки роззброїли жандармів, розігнали адміністрацію, встановили контроль за роботою станції, було створено загін самоохорони. З 8 по 24 грудня 1905 року тут тривав страйк.
Напередодні першої світової війни Григорівка та хутір Новослов’янка були досить людними. В 1913 році у Григорівці налічувалося 193 двори і 1191 мешканець, а на хуторі Новослов’янці у 72 дворах жило 412 чоловік. Медичну допомогу надавав населенню фельдшер, який був один на всю волость. Більшість населення не знала грамоти. У Григорівці в 1914 році працювали церковнопарафіяльна та земська школи.
Радянська влада в обох селах була встановлена на початку січня 1918 року. Григорівський революційний комітет, до якого ввійшли активісти села В. Киричок, І. Грицай та інші, очолив селянин-бідняк Я.Г. Танчик. Селяни Григорівки і Новослов’янки одержали тоді до 2 тисяч десятин землі.
В середині квітня 1918 року станція Межова, село Григорівка і хутір Новослов’янка були окуповані німецькими інтервентами. Почалися репресії. Влітку 1918 року в Григорівці утворився партизанський загін, до складу якого ввійшли залізничники, робітники місцевих підприємств, селяни – М.І. Будай, М.Я. Гужвій, К.М. Давиденко, А.С. Коба, Г.Т. Медвідь, П.Т. Тимошенко, Н.З. Шкуратко та інші. Командиром загону став григорівський селянин-бідняк Ю.З. Будай, який пізніше загинув в одному з боїв. Партизани нападали на німецькі гарнізони, знищували комунікації ворога. Діяли вони не тільки на території волості, а й у Гуляйполі. Пізніше цей загін влився у 4-й Задніпровський полк регулярної армії.
В січні 1919 року в Григорівці було відновлено радянську владу. Перетворення на селі проводив ревком, йому допомагав комітет бідноти, до складу якого ввійшли бідняки С. Бондик, Й. Гапон, П. Чередник та інші. Місцеві органи влади здійснювали контроль за роботою підприємств.
У червні 1919 року Григорівку захопили денікінці. Білогвардійці заарештували членів комітету бідноти С. Бондика, Й. Гапона, П. Чередника. Селяни знову повстали на боротьбу. У партизанський загін пішли І.Г. Танчик, Л.Д. Олексенко, О.І. Матвієнко, П.А. Мамонтов, К.Т. Хорошун та інші. З метою координації дій місцеві партизани наприкінці 1919 року об’єднуються з партизанськими загонами Слов’янки і Петропавлівки. На початку січня 1920 року білогвардійців вигнали з Григорівки. Революційний комітет очолив селянин М. Синиця. Влітку було створено комітет незаможних селян на чолі з бідняком О.І. Матвієнком. Почалась відбудова зруйнованого господарства. В 1921 році землі, розташовані на південь від станції, стали заселятися вихідцями з села Підгородного. Вже на початку 1922 року тут налічувалось 14 господарств. Так було засновано село Кам’янку.З 1925 року Григорівка стала центром Межівського району, що позитивно позначилося на її дальшому господарському і культурному розвиткові. На початку того ж року в трьох селах – Григорівці, Новослов’янці та Кам’янці – налічувалось 571 господарство і жило 2978 чоловік. Тут працювали 5 вітряних і 2 парові млини, олійниця, шкіряний завод. Проводилася робота по ліквідації не писемності серед селян. У Григорівці було відкрито початкову і семирічну школи, в Новослов’янці – початкову. Центром культурно-освітньої роботи в Григорівці був сільбуд, при якому працювали бібліотека, хоровий, танцювальний та драматичний гуртки, а також читали лекції на політичні і наукові теми. В Кам’янці і хуторі Новослов’янці діяли хати-читальні. У 1926 році було створено три товариства спільного обробітку землі. Восени 1929 року на базі ТСОЗів в Григорівці утворюється сільськогосподарська артіль імені Фрунзе (перший голова П.Я. Танчик), у Кам’янці – артіль імені Будьонного, а в Новослов’янці – колгосп. Тоді ж було створено Григорівську МТС. Для підготовки кадрів механізаторів у 1935 році в райцентрі відкрили школу тракторних бригадирів, де навчалися 150 чоловік.
Колгоспники села і механізатори Межівської МТС досягли значних успіхів у розвитку громадського господарства, у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. Члени колгоспу імені Фрунзе – А.Л. Кисла, О.А. Варюха, Ф.К. Остряніна – протягом 1938-1939 років виконували норми виробітку на 158 %. Високі показники у роботі мали механізатори МТС, зокрема тракторист А.С. Гвоздь, який у 1938-1939 роках виробляв на тракторі по 3 тисячі га, а також трактористи Л.Ф. Гужвій, І.О. Дрегваль, В.Л. Дресь, комбайнери Ф.О. Віднан, Л.І. Калько. Їхні імена занесені до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В Григорівці працювали середня і семирічна школи, в яких навчалося 1216 учнів. У 1935 році збудовано приміщення кінотеатру, в якому була відкрита бібліотека. У травні цього ж року тут відбувалась районна олімпіада художньої самодіяльності, на якій продемонстрували свою майстерність самодіяльні митці.
У райцентрі функціонували лікарня, жіноча та дитяча консультації, для дошкільнят було відкрито 6 дитячих ясел і садків. Побутові потреби населення задовольняли майстерні пошиття і ремонту одягу, взуття, ремонту побутових приладів, тощо. Коли почалась Друга Світова війна, 983 жителі Григорівки, Новослов’янки і Кам’янки пішли захищати Батьківщину. З них 270 відзначені високими урядовими нагородами за зразкове виконання бойових завдань командування. З наближенням фронту були евакуйовані в глиб країни колгоспна худоба, майно та устаткування млинів, МТС, залізничної станції. Для боротьби з німецько-фашистськими загарбниками заздалегідь була створена підпільно-диверсійна група.
14 жовтня 1941 року Григорівку, Новослов’янку і Кам’янку захопили фашисти. Незабаром майже всіх членів підпільної групи гестапівці заарештували і після жорстоких катувань розстріляли. Мужньо зустріли смерть А.І. Кужільний, Ю.Д. Лобода, П.І. Репетило, М.Д. Мозговий, А.І. Чернишов, С.А. Шилько, Л.Ф. Філіп’єв та інші підпільники. Від нелюдських знущань загинув старий колгоспник, партизан громадянської війни О.І.Матвієнко. Тринадцять патріотів гестапівці розстріляли в Кінській балці на околиці Григорівки. Серед страчених були П.С. Шульга, К.І. Шишенко, М.М. Пашко, О.П. Таран, Г.Т. Резник, М.О. Прохватило та інші. За роки окупації з Григорівки, Новослов’янки і Кам’янки окупанти насильно вивезли до Німеччини 298 чоловік. Жителі селища продовжували боротьбу. В авторемонтній майстерні села Григорівки К.А. Скочко зі своїми товаришами вивів з ладу 24 автомашини, 8 тракторних магнето, зіпсував електрозварювальну машину, динамо-машину, засипав цукор у бензин, яким заправлялись автомашини.
10 вересня 1943 року частини 39-ї танкової бригади 23-го танкового корпусу визволили Григорівку, Новослов’янку і Кам’янку від фашистських загарбників. В бою за села загинули 37 бійців. Руїни і згарища залишив після себе ворог. Не стало млинів, олійниці, МТС, була зруйнована залізнична станція. Окупанти знищили всі культурно-побутові приміщення та районні установи, спалили 327 будинків. Загальні матеріальні збитки, завдані лише колгоспам і колгоспникам цих трьох сіл, становили понад 37 мільйонів карбованців.
Багато зусиль доклали жителі селища, щоб відбудувати господарство. На початку жовтня вступила в дію залізнична станція. Вже весною 1944 року колгосп імені Фрунзе засіяв зерновими і бобовими культурами 482,5 га. Незважаючи на труднощі, колгоспи в 1944 році відправили робітникам Донбасу картоплю, капусту та інші овочі.
Наприкінці 1945 року в Григорівці вже частково працювали млин №6, олійниця, майстерні МТС. Відновили роботу середня й семирічна школи, лікарня. В 1946 році почалася реконструкція млина №6. Тут була встановлена машина на 166 кінських сил, завезено 9 вальцьових верстатів, три центрифуги, відбудовано та розширено два склади для палива і мастильних матеріалів. На відбудові млина відзначилися механік О.Я. Сторожов, моторист П.І. Легкий, стругальники А. Євсюгов і Н. Супрунчук.
В 1946 році відновив роботу Будинок культури, культбригада якого під час весняної посівної кампанії виступала перед колгоспниками безпосередньо на полях. Районна бібліотека відновлювала книжковий фонд: на цей час її відвідувало 480 читачів. На кінець 1946 року в Григорівці, Новослов’янці і Кам’янці налічувалося 1500 дворів і 4998 мешканців. Наполегливо боровся за здійснення завдань першої післявоєнної п’ятирічки колектив станції Межова. Залізничники виконали план 1949 року за 10 місяців. Важливу роль у дальшому піднесенні сільського господарства району відіграла Межівська МТС. На всю республіку прославилися тракторна бригада, очолювана Г.І. Сулимою, яка обслуговувала колгосп імені Фрунзе. В 1949 році вона перевиконала виробничий план у 2,5 рази, заощадивши при цьому 3514 кг пального. На 20 листопада 1950 року, змагаючись з прославленим механізатором країни, Героєм Соціалістичної Праці О.В. Гіталовим за високу культуру землеробства, ця бригада виробила на 15-сильний трактор по 14,78 га умовної оранки, заощадивши 8700 кг пального.
В 1950 році колгоспи імені Фрунзе, імені Будьонного та «15-річчя РСЧА» об’єдналися в одну артіль – імені Фрунзе, центральна садиба якої була розташована в Григорівці. Укрупнення колгоспів сприяло дальшому розвиткові сільськогосподарського виробництва, більш раціональному використанню коштів, піднесенню культури землеробства. В 1952 році в колгоспі було одержано врожай зернових та бобових культур по 21 центнеру з кожного гектара на площі 2351 га, кількість великої рогатої худоби становила майже 900 голів. Прибутки колгоспу порівняно з 1944 роком збільшилися у 2,7 рази. В 1956 році удій молока від кожної корови зріс на 863 кг. Прибуток артілі становив 4 млн. 398 тисяч карбованців. На трудодень колгоспники в цьому ж році одержали по 8 карбованців 60 копійок. За роки семирічки артіль імені Фрунзе перетворилася на багатогалузеве, високомеханізоване господарство. Вже в 1958 році її машинно-тракторний парк мав 16 тракторів, 13 електромоторів, 8 зернових комбайнів, 8 вантажних автомашин. Зросло тваринництво: на фермах колгоспу було 1220 голів великої рогатої худоби, 1100 свиней, більше 1000 голів овець. Значну допомогу колгоспові у зміцненні його економіки подавали шефи – колективи промислових підприємств та організацій Дніпропетровська. Завод «Металоштамп» та трест «Дніпросільенерго» взяли участь у будівництві двох колгоспних птахоферм, двох тваринницьких приміщень, встановили трансформаторну підстанцію потужністю на 180 квт. Вони побудували тут зрошувальну установку, проклали 5 км ліній електропередачі, електрифікували хутір Вільний.
Наполегливо працювали трудівники артілі, рік у рік добиваючись нових здобутків у зміцненні громадського господарства. В 1967 році на 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили молока по 320 центнерів, м’яса – по 57 центнерів, яєць – по 17 тисяч штук.
Механізатори тракторної бригади, очолюваної заслуженим механізатором республіки Г.І. Сулимою, досягли високих показників роботи. В 1967 році бригада одержала врожай озимої пшениці по 27,6 центнерів з га, кукурудзи по 30 центнерів з га. На обробітку соняшнику та буряків, на ремонті машин механізатори зекономили понад 15 тисяч крб., а також заощадили пального і мастила на суму більше 10 тисяч крб.
У 1967 році бригада №2, очолювана Г.С. Забужним, виробила по 25,3 центнерів зернових і по 33,3 центнерів кукурудзи з га. Старша пташниця Р.С. Давиденко (делегат 23 з’їзду КП України) одержала від кожної курки-несучки 136 штук яєць.
Зростає оплата праці колгоспників. У 1967 році в середньому за місяць механізатори одержали 150 крб., тваринники – 97 крб.
Значного розвитку в післявоєнний період набула промисловість селища. На найбільшому підприємстві – комбінаті хлібопродуктів – працювало понад 300 робітників і службовців. В 1967 році підприємство виробило понад 37 тисяч тонн борошна, більше 94 тисяч тонн комбікормів, загалом на суму 89 тисяч крб. План по валовій продукції колектив виконав на 107,4 %. 214 ударників праці трудилися на цьому підприємстві. В 1960 році на заводі продовольчих товарів працювали консервний, олійний та цех безалкогольних напоїв. Валова продукція підприємства в 1967 році становила близько 2 млн. карбованців. Завод виробляв олію, кілька сортів борошна, 17 асортиментів овочевих консервів та іншу продукцію.
В селищі працювали сирзавод та лубзавод. Більш як 200 робітників і службовців працювали в районному об’єднанні «Сільгосптехніка». У 1967 році тут вступила в дію нова майстерня по ремонту сільськогосподарських машин, трансформаторний пункт на 320 квт та центральна котельня.
Близько 300 робітників і службовців налічувала Межівська міжколгоспна будівельна організація. В 1967 році, порівняно з 1957, її виробнича потужність зросла в 15 разів. За цей час виробництво цегли збільшилося в 3,1 рази, залізобетонних виробів – утроє, столярних – удвоє. Тільки в 1966 році в колгоспах району було збудовано 5 корівників, свиновідгодівельний пункт, 3 птахоферми, вівчарня, 2 зерносховища, 2 школи, 2 дитячих садки, клуб та інші об’єкти.
На станції Межова збудовано електропідстанцію потужністю 4200 кіловат, яка забезпечувала електроенергією колгоспи, радгоспи, промислові підприємства району. Значно розширилося складське господарство. До книги пошани занесені кращі залізничники – складач поїздів П.К. Деревенець, черговий по станції В.В. Антоненко, стрілочниця О.Л. Іваніна та інші. Тільки в 1966 році урядовими нагородами відзначено 29 трудівників селища: комбайнер колгоспу В.А. Зоц, бригадир тракторної бригади Г.І. Сулима, голова колгоспу імені Фрунзе І.С. Дубина, тракторист І.В. Гужва, бригадир бригади міжколгоспбуду М.С. Кривонос, агроном колгоспу В.Л. Діброва. З кожним роком поліпшувалося обслуговування жителів селища. Вони користувалися послугами побутового комбінату, де виконували різні побутові замовлення: шили та ремонтували одяг та взуття; лагодили електроприлади та меблі. В 1967 році обсяг роботи комбінату становив 116,17 тисяч крб. В селищі працювала лазня, перукарні тощо. Значного розвитку на той час досягла торгівля. У селищі працювали 32 промтоварні та продуктові крамниці, сім чайних та буфетів. У 1966 році магазини селища продали радіоприймачів у 5, а телевізорів у 18 разів більше, ніж у 1956 році. Вклади мешканців в ощадних касах за цей час збільшилися майже в 4 рази. В 1967 році пенсії одержували 929 чоловік, в тому числі 304 колгоспники. Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. У Межовій діяла лікарня на 125 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, пологовим, туберкульозним відділеннями, дитяча консультація, транспортна амбулаторія, аптека. В 1967 році в лікарні працювало 163 чоловіка, серед них 24 лікарі.
У роботі гуртків художньої самодіяльності районного будинку культури брали участь майже 350 чоловік. У 1965-1966 роках перед трудівниками району 69 разів виступала з концертами агіткультбригада. В Межовій працювало 6 бібліотек. На 1968 рік населення передплатило 11 тисяч примірників газет і журналів. Цікавими були зустрічі передовиків виробництва з Героєм Радянського Союзу І.І. Надточієм.
У селищі діяло 2 середні і початкова школи, де навчалося 1430 учнів та працювало 95 учителів, була музична школа. Для того, щоб молодь могла здобувати знання без відриву від виробництва, було створено вечірню і заочну середні школи. У технічних гуртках і гуртках художньої самодіяльності Будинку піонерів брало участь до 200 дітей.
Селищна рада багато уваги приділяла розвиткові Межової. 90 депутатів брали активну участь у її роботі. Виконком розглядав питання виробничої діяльності колгоспів та промислових підприємств, накреслював заходи по благоустрою селища тощо. На вулицях Межової з’явилося чимало сучасних будинків. В 1966-1967 роках побудували : гастроном, дитячий комбінат, автостанцію, літній кінотеатр на 400 місць, три житлові будинки по 16 квартир кожний. Виникли нові вулиці – імені Карла Маркса, Дзержинського Фрунзе, Гоголя та інші. Довжина всіх вулиць селища становила 50 км. Межова повністю електрифікована. Центральні вулиці освітлюються лампами денного світла. Влітку улюбленим місцем відпочинку трудящих є ставок з пляжем у мальовничому місці на околиці селища.
В центрі селища розкинувся парк. Тут – братська могила воїнів Радянської Армії, що загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, а також встановлена меморіальна дошка з прізвищами 306 жителів Межової, які віддали своє життя, захищаючи Батьківщину в роки Другої Світової війни. Початок 70-х років був дуже плідним для укріплення та розширення матеріально-технічної бази Межової. Створювалися нові підприємства та зміцнювалися і розширювалися раніше створені.
Плідно працювали ПМК-7 (пересувна механізована колона) та рибпідприємство під керівництвом Віктора Олексійовича Нагорного. Працівниками ПМК-7 були модернізовані тваринницькі комплекси, птахоферми та інші об’єкти сільськогосподарського призначення. На базі рибпідприємства було створено механізований загін, завданням якого було підживлення органічними добривами сільськогосподарських угідь району. По руслу річки Кам’янка та в Кінській балці було збудовано каскад ставків. Вони стали улюбленими місцями відпочинку та риболовлі межівчан. Працівники райсільгоспкомунгоспу під керівництвом Миколи Гавриловича Марченка, Олексія Олексійовича Терещенка та Олександра Миколайовича Зоца внесли вагомий внесок в розбудову та реконструкцію підприємств селища. Колективом ШРБУ під керівництвом Володимира Григоровича Літвіна були збудовані дороги з асфальтовим покриттям не тільки в селищі Межова. Вони з’єднали райцентр з усіма селами району. Вагомий внесок в будівництво та реконструювання асфальтових автошляхів внесли працівники МДПМК під керівництвом Олексія Івановича Орищенка. Працівниками райсільгоспхімії під керівництвом Володимира Григоровича Чорного було зроблено вагомий внесок в агротехнічний та агрохімічний обробіток орної землі. Колектив паливного складу (керівник В.О. Нагорний) забезпечував твердим паливом жителів селища Межова та всіх населених пунктів району.
Працівники газової дільниці під керівництвом Миколи Васильовича Дреся забезпечували монтаж та технічне обслуговування газорозподільчої мережі району.
Підприємство «Міжколгоспне об’єднання по переробці свинини» (МОПС) досягло значних успіхів під керівництвом Ганни Михайлівни Добжанської. За свою самовіддану працю в 1976 році вона була нагороджена орденом Леніна. Трудові досягнення Ганни Михайлівни були відзначені багатьма урядовими нагородами. Працівники МОПСу неодноразово виконували та перевиконували річний план по виробництву свинини.
У селищі були збудовані додаткові цехи райсільгосптехніки (керівники Юрпольський, Нікітін, Попов), та створені нові бази сирзаводу, РЕМу, райсільгоспенерго, ветлікарні(О.Н. Гужва). Виробничі потужності заводу продтоварів (керівники Іван Трохимович Москаленко та Віктор Степановича Колот) були винесені за межі селища.
Починаючи з 1970-х років бурхливого розвитку набула соціально-культурна база селища. Були збудовані нові та реконструйовані соціально-культурні об’єкти селища.
Нова комфортабельна будівля школи була відкрита 30 грудня 1972 року, Перший її директор – Анатолій Іванович Стрільчук.
В школі працювали Заслужені вчителі України – Катерина Захарівна Білоус та Надія Павлівна Єфанова. Надія Павлівна за сумлінну та плідну працю нагороджена найвищою нагородою СРСР – орденом Леніна.
Центральна районна лікарня була збудована в листопаді 1977 року. Головним лікарем працював Михайло Федорович Таран. В лікарню прийшли працювати молоді спеціалісти: подружжя Таранів, Пащенків, Цвітанських, Сизончиків, Алаб’євих, Солодовників, Панченків, Чубенків. З приходом молодих спеціалістів Манжелій В.Ф., Грінько Ю.С., Грінько Н.І., Дубини М.І., Кривенко Н.М., населення району отримало допомогу кваліфікованих спеціалістів: терапевта, ендокринолога, нарколога та
педіатра. У 1980 році в ЦРЛ працювало 40 лікарів та 159 працівників середнього медичного персоналу. Поліклінічне відділення за день відвідувало 300 пацієнтів. В лікарні було відкрито сім відділень: терапевтичне відділення на 50 ліжок (завідувач Москаленко І.Ф.); хірургічне відділення на 50 ліжок (завідувач Самотуга В.Д.); гінекологічне відділення на 30 ліжок (завідувач Алаб’єв Ю.Г.); неврологічне відділення на 35 ліжок (завідувач Кущ О.Д.); дитяче відділення на 30 ліжок (завідувач Неділько М.І. – заслужений лікар УРСР); родильне відділення на 25 ліжок (завідувач Солодовник І.П.); інфекційне відділення на 20 ліжок (завідувач Новохатько Т.М.). Функціонували жіноча та дитяча консультації, молочна кухня, клінічна та біохімічна лабораторії, відділення швидкої допомоги. Налагоджено працювали рентгенівське та фізіотерапевтичне відділення. Відкрито відділення функціональної діагностики, протитуберкульозний кабінет та зубопротезне відділення. У 1995 році на посаду головного лікаря району призначено Халемендика В.А.
У 1967 році у селищі було збудовано друкарню. На посаді директора закладу працювали: Г.Н. Колесник, О.В. Лисенко, В.І. Шляхтін . До середини 1990-х років тут друкувалася районна газета «Червона Зірка».
У складних політичних і соціальних умовах 30-х років минулого століття почали надходити до масового читача перші номери тільки-но заснованої Межівської районної газети «Зірка». Вихід першого номера датовано 1930-м роком.
Головними газетними темами тих років стали організація збирання врожаю, виконання плану хлібозаготівель, робота понад 30 сільгоспартілей і комун, колективних сільських господарств. У той час почали діяти машино-тракторні станції, в тому числі Межівська.
Разом з тим під керівництвом рай інспекції народної освіти (РІНО) налагоджували навчання дітей початкові і середні школи, працювали підприємства й установи. Все це висвітлювалось на сторінках районної газети, яку редагував П. Лубенець.
Серед активних селянських кореспондентів були Татров і Гужвій з Межової, Кошарний і Юрченко з Райполя, Синиця з Новопавлівки. На 5 травня 1933 року робсількорів «Зірки» нараховувалось 411 чоловік! Навесні 1933-го П. Лубенця на посаді редактора змінив І. Стрельніков. Після Великої Вітчизняної війни газету редагували: Цибенко, Ковтун, І. Чорняк. Багато корінних змін у роботу редакції районної газети запровадив Володимир Микитович Олійник, який очолив журналістський колектив на початку 60-х років. Було налагоджено кадрову політику, розроблено систему заохочень за хорошу роботу. Райгазета стала регулярно брати участь в обласних конкурсах на краще міське-районне, інформаційне друковане видання і займала провідні місця.
На період жнив, було організовано дієвий додаток до газети – бюлетень «Промінь», на сторінках якого висвітлювався хід жнив, результати змагання жнивних екіпажів, розповіді про хліборобів. Творчий штат редакції налічував до 10 чоловік. Розширено тематику газетних матеріалів – стали з’являтися фейлетони, нариси, суботні розмови з читачем, статистичні сторінки, що висвітлювали основні сфери життя району. Регулярно виходили тематичні сторінки : «Людина і природа», «Людина і Закон», «Червоні вітрила», «Чисті джерела», «Світлиця книголюба» та інші. Тираж газети сягав 8000 екземплярів.
1983 року в експлуатацію було введено нову двоповерхову будівлю редакції.
Олійник редагував газету до кінця 90-х років 20-го століття. Цей період сміливо можна охрестити «золотим» в історії районної газети, в якому виросла ціла когорта творчих працівників, членів Спілки журналістів СРСР, а згодом і України – В. Олійник, М. Пудла, К. Родик, О. Винник, В. Чопенко, А. Пічугін., Т. Лучко.
На початку 2000-х розпочався новітня історія районної газети. У цей час «Червону Зірку» редагували М. Пудла, Н. Вознюк, сьогодні головним редактором газети працює О. В. Стадніченко. Газета в ногу з часом перейшла на комп’ютерну верстку та друк. Сьогоднішній колектив продовжує традиції своїх попередників, але вже в нових умовах громадського і політичного життя. 7 травня 2010 року «Червона Зірка» відсвяткувала свій 80-річний ювілей. На сьогодні районна газета видається тиражем майже 2000 примірників, має електронну версію і нову назву - «Межівський меридіан». Від самого заснування і до сьогодні, газета є незмінним супутником існування Межівського району, його, так би мовити, індикатором самостійності, самодостатності, як адміністративної одиниці. І все те, що відбувалося і відбувається у житті жителів Межівщини, так чи інакше знаходить своє відображення і на шпальтах газети.
НВК (навчально-виробначий комбінат) засновано на базі старого приміщення Межівської СШ №1 у 1980 році. Перший директор – Прокіп Миколайович Тютченко.
Під час навчання в НВК старшокласники шкіл району набували професійні навички швачки, тракториста, водія категорій «В» та «С», каменяра, ветеринара, продавця, оператора машинного доїння. Сьогодні учні старших класів можуть опанувати професії: водій категорії «В» та «С», швачка, кравець, оператор комп’ютерного набору.
Межівське СПТУ № 6 засновано у 1901 році, коли була створена Земська школа в селі Новопавлівка Межівського району. Протягом 100 років навчальний заклад реформувався у різні типи: профшкола, кустпромшкола, колгоспний університет, школа комбайнерів і механізаторів, технічне училище, тощо.
В 1983 році училище святкувало своє новосілля у селищі Межова. Навчальний заклад розміщений в єдиному комплексі: навчальні класи, кабінети, лабораторії, оснащені сучасним на той час обладнанням, з новими тракторами, комбайнами, новий п’ятиповерховий гуртожиток. В зв’язку з таким поліпшенням навчально-матеріальної бази училище одержує статус: середнє професійно-технічне училище №76.
Нова база училища була побудована під керівництвом М.М. Кулика, В.О. Попова та П.М. Тютченка. Першим директором став Попов Володимир Онисимович. Училище підготувало більше 20 000 кваліфікованих робітників. На сьогодні його назва зовсім інша: ДПТНЗ "МПТУ". Директор – Кропив’янський Володимир Віталійович. Учні навчального закладу отримують професії: кухар, тракторист, слюсар, водій різних категорій, фермер, оператор комп’ютерного набору, ветеринар та ін. Багато викладачів працюють в ПТУ більше 20 років. У 2001році училище відсвяткувало 100-річчя від дня заснування. В 2009 році до ПТУ № 76 приєднано Петропавлівське ПТУ № 91. Межівський аграрний ліцей-інтернат відчинив двері для школярів 1 вересня 1993 року. Перший директор школи – Столярова Л.Ф.
1 вересня 1972 року розпочала свою діяльність Межівська дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ). Перший директор – Анатолій Опанасович Іванисенко.
Перші наставники школи: Тютченко П. М. – один з перших тренерів, майстер спорту СРСР з легкої атлетики, майстер спорту з військового троєборства; Громяков А.І – тренер-викладач з легкої атлетики, працює з 1972 року; Дубина Н.І. – тренер-викладач з волейболу, працює з 1972 року; Дейнега О.П. – тренер-викладач з легкої атлетики; Салівон В.І. – тренер-викладач з футболу, працює з 1976 року; Даценко В.В. – тренер-викладач з легкої атлетики, колишній директор; Зайцев В.Г. – тренер-викладач з футболу, працює з 1981 року; Дердель М.Г. – тренер-викладач з вільної боротьби; Радченко О.С. – тренер-викладач з футболу, колишній директор; Кравченко П.І. – тренер-викладач, працює з 1972 по 1999 рік, колишній директор.
На сьогодні тренерсько-викладацький колектив ДЮСШ очолює Ковтун Юрій Миколайович.
Вихованці Межівської ДЮСШ мають вагомі досягнення. У 2013 році команда Межівської ДЮСШ з пауерліфтингу зайняла перше загальнокомандне місце на чемпіонаті Дніпропетровської області. Вихованки тренера В.В. Даценка захищали честь Дніпропетровської області на чемпіонаті України з пауерліфтингу серед юнаків та дівчат, що проходив у місті Харкові. Перше загальнокомандне місце виборола команда Межівської ДЮСШ на чемпіонаті України та кубку Дніпропетровської області з жиму лежачи. Команда пауерліфтерів Межівської ДЮСШ представляли Дніпропетровську область на чемпіонаті України в місті Луцьку. Вихованка Межівської ДЮСШ, майстер спорту Міжнародного класу Ірина Хлєбодарова зайняла перше місце на чемпіонаті Європи з пауерліфтингу у місті Празі (20-25 квітня 2013 року).
Другий рік поспіль срібними медалями чемпіонату області можуть похвалитися юні футболісти тренера Межівської ДЮСШ Ю.М. Ковтуна. Вихованці відділення футболу Межівської ДЮСШ, за підсумками Всеукраїнських пошукових змагань з футболу серед юнаків 1999 року народження увійшли до 16 найкращих команд України.
Будівництво РВ ГУМВС розпочалося навесні 1965 і закінчилося в 1968 році.
На той час керівником райвідділу міліції був Воробйов Григорій Степанович (1965-1969 рр.). Адміністративна будівля районного відділу була одноповерховою, з підвальним приміщенням для утримання заарештованих. Керували будівництвом Перущий М.Т. та Крижановський А.Г. Другий поверх райвідділу почали зводити в 1981 році. Начальником був Денисюк В.А. (1978-1985 рр.). Закінчилося будівництво у 1982 році. З тих пір адміністративна будівля Межівського районного відділу значних архітектурних змін не зазнавала.
В 1969 році, під керівництвом військового комісара майора Мазура І.А. та Мудренка П.І., побудовано нове приміщення районного військового комісаріату. Межівський РВК займається питанням призову в Збройні Сили України, як на термінову, так і на контрактну службу.
ДОСААФ збудована під керівництвом О.М Матюхіна. Ця база підготувала багато водіїв всіх категорій. Спортивно-технічний клуб відвідувало багато юнаків. Перший директор – І.Д. Рубан. Симоненко, Гарусов, Яцура, Гнілов, Таранченко – керівники МРСТК з 1970 року. У цьому році було створено гуртки: моделювання, космічного моделювання, секція картингістів та інші. Керівники гуртків: Швецов М., Куц О.
Під керівництвом Г.Т. Чорного та М.І. Давиденка у селищі був побудований універмаг, готель «Колос» (М.С. Абельмас), заготівельна контора (Г.О. Ляшенко). Під керівництвом Г.К. Роздайбіди та А.П. Острянина був збудований районний вузол зв'язку.
В 1970 році розпочато будівництво водогону. В 1973 році він був підведений у селище.
У селищі було збудоване нове приміщення держбанку та ощадбанку, керівниками яких були К.Ф. Панченко та В.І. Дягілєва.
До 100-річчя з дня заснування Межової селище розбудовувалося. Воно зазнало дуже великих змін. Реконструйовано вулицю Карла Маркса. Вулиця перетворилася на широкий та сучасний проспект. Крім цього, у селищі було реконструйовано ще 18 вулиць. В роботах по реконструкції межівчанам допомагали шефи – робітники заводів Красногвардійського, Жовтневого районів міста Дніпропетровська, обласні управління і служби.
На масиві «Сонячний» були збудовані нові житлові будинки та магазин (збудовано за 2 дні).
Дитячий комбінат «Сонечко» побудований в 1984 році. Урочисте відкриття дошкільного закладу відбулося 8 березня 1984 року, як дарунок для жінок-трудівниць селища. Директором дитячого закладу була Ніна Іванівна Горобець. Назва дитячого садка – «Сонечко» – уособлює тепло, ласку, затишок, які панують в дошкільному закладі. Крім вихователів, у дошкільному закладі працюють спеціалісти: вихователь-методист, музичний керівник, вихователь зображувальної діяльності, інструктор з фізичного виховання, логопед, практичний психолог, медична сестра, вчитель англійської мови, хореограф, викладач школи естетичного виховання по класу фортепіано.
З ініціативи робочого колективу комбінату хлібопродуктів, ветеранів війни і праці, в райцентрі зведено меморіальний комплекс воїнам- визволителям і односельчанам, які не повернулися з війни. Урочисте відкриття меморіалу відбулося в 1985 році.
До головного приміщення РБК було добудоване нове двоповерхове приміщення, в якому розміщено танцювальний зал та зал вокалу. Незмінним керівником танцювального колективу «Натхнення» з 1979 року є М.І. Кривонос. Завдяки його професіональним здібностям колектив відомий у всіх куточках України.
Районний комунальний заклад культури «Межівська ЦБС» - головна бібліотечна установа Межівського району, методичний та інформаційно-консультаційний центр для бібліотечних закладів регіону. Одним із основних напрямків діяльності районної бібліотеки є виявлення, відбір, систематизація, збереження та актуалізація краєзнавчої інформації. Колектив Межівської районної бібліотеки має великі напрацювання у царині краєзнавства, зокрема межівщинознавства, оскільки Межівський край багатий на культурну спадщину. Мета закладу – поглибити знання про свій край, його історію, географію, культуру, про видатних діячів краю – наших сучасників.
Справжнім місцем невимушеного спілкування жителів громади є аматорське об’єднання краєзнавців «Межівська сторона», яке діє протягом 10 років. Межівська бібліотека впроваджує бібліотечний проект «Межівська ібліотека – центр творчої активності громади»: пошук уродженців району, які займаються літературною творчістю, митців та майстрів декоративно-прикладного мистецтва з метою надання їм інформаційної підтримки у творчій діяльності та створення їх творчого іміджу. Творча громада селища отримує інформацію про творчо обдарованих людей на сайті бібліотеки, зустрічається з ними під час засідань краєзнавчої вітальні «Межівська сторона», персональних виставках, презентаціях книг, які відбуваються в районній бібліотеці.
Бібліотека працює над реалізацією програми «Бібліоміст». Користувачі мають вільний та безкоштовний доступ до мережі Інтернет. Збільшилась кількість відвідувань до бібліотеки, якість наданих послуг. Впроваджено нові послуги – безкоштовний Інтернет, який надає доступ до інформації для вирішення правозахисних та соціально-побутових проблем.
У Межівській районній бібліотеці відбулося цілий ряд зустрічей з такими людьми: з вдовою українського письменника, нашого земляка Костирі І.С., Оленою Костирею, письменником Віталієм Павловським, головним редактором газети «Донеччина» І.О. Зоцом, сином українського письменника Олеся Зоца, поетом Андрієм Ковтуном, М.М. Тютченком, Вірою Сікорською з Хабаровського краю та багатьма іншими (Читайте http://mezhivskalibrary.blogspot.com).
Реконструйовано парк ім. Ватутіна. Він забуяв новонасадженими деревами та квітами. В центрі парку було збудовано фонтан – улюблене місце відпочинку межівчан. На території парку були збудовані дитячий майданчик та будівля, в якій розмістилися тир та ігрові автомати.
У селищі встановлено знак Межова (візитна картка Межівщини) та пам’ятник воїнам-визволителям 27 механізованого корпусу під командуванням генерала Ю.Г. Пушкіна (до 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні). У 2016 році у селищі Межова на вул. ім. Грушевського (колишня вул. Фрунзе) встановлено памятний знак Героям Небесної Сотні та Героям, що народилися на Межівщині і загинули на Донбасі під час проведення антитерористичної операції.
В 1987 році по проспекту Карла Маркса розпочато будівництво нового п’ятиповерхового житлового будинку, який прийняв новоселів у 1991 році. В 2007 році розпочато реконструкцію п’ятиповерхової будівлі гуртожитку ПТУ № 76, а у 2010 та 2012 роках було здано відповідно першу та другу черги будівлі. На сьогодні це – комфортабельне житло для мешканців Межової. Восени 2012 року на житловому масиві «Сонячний» було заасфальтовано ділянку дороги, яка з’єднала вулиці Пушкіна та Сонячну.
В 2011-2012 роках були збудовані два дитячі майданчики в парку імені Ватутіна, на житловому масиві «Сонячний», на територіях дитячого комбінату «Сонечко» та Межівської СЗШ №2.