10.07.2018 Верховною Радою України було прийнято дуже цікавий закон у галузі земельних правовідносин та аграрного розвитку, покликанням якого є створення ефективного механізму використання масивів земель сільськогосподарського призначення з метою запобігання рейдерству та стимулювання зрошення, а також вирішення проблеми використання земель колективної власності на землю. Йдеться про Закон України № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні». Отже, Законом № 2498 було внесено зміни до: Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, законів України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про меліорацію земель», «Про землеустрій», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про оренду землі», «Про оцінку земель», «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Варто зауважити, що Закон № 2498 вступає в силу з 01.01.2019. У зв’язку із цим у органів місцевого самоврядування є час, хоча і небагато, для детального дослідження його положень, опрацювання механізмів його практичної реалізації, захисту прав територіальних громад від «протидії» (у певних випадках) органів виконавчої влади. Тож вважаємо за необхідне допомогти громадам у цій непростій діяльності, коротко зупинившись на всіх найбільш важливих новелах, що впроваджені Законом № 2498, тим самим попередньо підготувавши органи місцевого самоврядування до нових завдань та цілей, що поставатимуть під час його реалізації. Отже, як, власне, випливає з назви самого закону, останній регулює чотири блоки питань, а саме:

 — вирішення питання колективної власності на землю з наданням нових повноважень органам місцевого самоврядування;

удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення;

 — запобігання рейдерству (хоча автори цього посібника так і не знайшли таких норм у Законі № 2498). Можливо, автори проекту закону під нормами щодо запобігання земельному рейдерству мали на увазі якісь інші положення Закону № 2498;

 — стимулювання зрошення в Україні. Крім зазначених вище питань, законом врегульовано й інші питання в галузі земельних відносин, зокрема, вирішення (нарешті) питання правового статусу та надання в користування полезахисних лісосмуг, усунення деяких застарілих норм земельного законодавства тощо.

Закон № 2498 покликаний врегулювати такі практичні питання в галузі земельних відносин:

 1. Вирішити нарешті проблеми колективної власності на землю, а саме:

 1.1. Визнати за законом комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст землі колективної власності тих колективних сільськогосподарських підприємств, які ліквідовані.

 1.2. Надати можливість загальним зборам членів колективних сільськогосподарських підприємств, паювання земель у яких завершилось, до 2020 року перерозподілити між собою (допаювати) залишок сільськогосподарських угідь та передати землі несільськогосподарського призначення до комунальної власності.

Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII

 1.3. Встановити кінцевий строк виділення в натурі (на місцевості) невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок (у разі якщо до 01.01.2025 власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки).

1.4. Надати органам місцевого самоврядування право тимчасового розпорядження землями колективної власності шляхом передачі їх в оренду до моменту державної реєстрації права власності на них.

 1.5. Надати органам місцевого самоврядування з 01.01.2025 право звертатись до суду із заявою про передачу до комунальної власності земельних ділянок колективної власності в порядку визнання майна безхазяйним (із встановленням права власників невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок, які з поважних причин пропустили строк виділення їх у натурі (на місцевості), безоплатно одержати земельні ділянки із земель комунальної власності.

2. Визначити масив земель сільськогосподарського призначення як об’єкт Державного земельного кадастру.

3. Визначити порядок проведення інвентаризації масиву земель Державного земельного кадастру, в процесі якої буде здійснюватися:

 — виправлення помилок Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, які розташовані в межах масиву;

— формування земельних ділянок «невитребуваних паїв», земельних ділянок під польовими дорогами;

— внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі масиву земель сільськогосподарського призначення.

4. Надати можливість фізичним та юридичним особам використовувати земельні ділянки під лісосмугами та іншими захисними насадженнями на праві оренди, право на яке буде набуватись без проведення земельних торгів.

 5. Встановити порядок встановлення земельних сервітутів для розташування меліоративних систем тощо. На розгляді зазначених вище та інших цікавих для ОМС питаннях далі й зупинимось. Отже, першою новелою Закону № 2498 є встановлення особливостей використання та розпорядження земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, а також полезахисними лісовими смугами, які обмежують такий масив. Насамперед слід звернути увагу, що законом фактично розширено перелік об’єктів Державного земельного кадастру. Закон визначив таким об’єктом «масив земель сільськогосподарського призначення». Частину 1 статті 13 Закону № 3613 доповнено пунктом «д1 », за змістом якого закріплено, які відомості вносяться до Державного земельного кадастру про цей об’єкт, а саме: назва, код (номер); опис меж та угідь, що входять до складу масиву; контури угідь; площа; інформація про земельні ділянки, що входять до складу масиву; інформація про документи, на підставі яких відомості про масив внесено до Державного земельного кадастру. ЗКУ доповнено статтею 371 , згідно з якою: 1. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, призначені для ведення особистого селянського господарства, фермерського господарства, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть використовуватися їх власником, землекористувачем також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення таких земельних ділянок.

Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII

 2. Власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками.

3. Власники та орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок. Зауважимо, що обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більше як 10 відсотків. 4. Особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі, якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, — на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) в користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Нагадаємо, що право оренди землі набувається в порядку, встановленому Законом № 161. Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.

 5. Земельні ділянки державної чи комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім польових доріг, що обмежують масив), передаються в оренду без проведення земельних торгів власникам та/або користувачам земельних ділянок, суміжних із земельними ділянками під такими польовими дорогами (строк оренди таких земельних ділянок становить 7 років). Зауважимо, що передача в оренду земельних ділянок державної чи комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, здійснюється за умови забезпечення безоплатного доступу усіх землевласників та землекористувачів до належних їм земельних ділянок для використання їх за цільовим призначенням.

 6. Земельні ділянки під польовими дорогами, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім польових доріг, що обмежують масив), можуть використовуватися землевласником (землекористувачем) як для проходу (проїзду) до ін- Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII  земельних ділянок, розташованих у такому масиві, так і для вирощування сільськогосподарської продукції.

 7. Земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації. Правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення, встановлює Кабінет Міністрів України. До статті 55 ЗКУ, яка визначає поняття земель лісогосподарського призначення, Законом № 2498 також внесено зміни, відповідно до яких полезахисні лісові смуги на землях сільськогосподарського призначення не належать до земель лісогосподарського призначення. Аналогічні зміни внесено й до статті 5 ЛКУ. Обов’язок щодо утримання та збереження полезахисних лісових смуг тепер включено до переліку обмежень у використанні земель (пункт «е» частини 2 статті 111 ЗКУ). Земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами передаються в оренду фізичним або юридичним особам без обов’язкового проведення процедури земельних торгів (згідно зі змістом змін, внесених до частини 2 статті 134 ЗКУ). Окремі питання утримання та збереження полезахисних лісових смуг до цього часу регулюються Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733.

 Згідно з пунктом 7 зазначеного Порядку до категорії захисних лісів належать лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів). Тому саме на виконання вимог Закону № 2498 є нагальним прийняття Кабінетом Міністрів України окремої постанови про затвердження вже згаданих раніше Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення. Також слід внести відповідні зміни й до зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733.

 8. Межі земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть бути змінені у процесі консолідації земель на умовах та в порядку, визначених законом. Дія статті 371 ЗКУ поширюється виключно на використання та розпорядження земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства та особистого селянського господарства. Закон № 161 також доповнено статтею 82 , якою визначено особливості набуття і реалізації права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення. Так, за змістом наведеної вище норми:

 Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII

1. Власники та орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок. Укладення договору суборенди у такому разі не потребує згоди орендодавця, при цьому орендар залишається відповідальним перед орендодавцем за виконання договору оренди. Припинення дії одного з договорів оренди, суборенди земельної ділянки, укладених у порядку обміну правами користування, припиняє дію іншого договору оренди, суборенди, укладеного взамін, про що обов’язково зазначається у таких договорах.

 2. Орендарі земельних ділянок зобов’язані письмово повідомити орендодавця про обмін належними їм правами користування земельними ділянками протягом п'яти днів з дня державної реєстрації права суборенди. У письмовому повідомленні зазначаються кадастровий номер земельної ділянки (за наявності), строк, на який укладено договір суборенди, та особа, якій передано в суборенду земельну ділянку. Письмове повідомлення надсилається орендодавцеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. Нагадуємо, що право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому Законом № 1952.

3. Особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі, якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, — на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Норма такого ж змісту викладена й у статті 371 ЗКУ. Разом з тим її положення деталізовані положеннями зазначеної статті 82 Закону № 161, відповідно до яких за наявності пропозиції іншої особи щодо укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки особа (крім особи, яка має переважне право на поновлення договору оренди відповідно до статті 33 цього Закону), якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має переважне право на укладення договору оренди на умовах, не гірших, ніж умови для зазначеної особи. Статтею 82 Закону № 161 також закріплено певні правила (шість) реалізації прав оренди (суборенди) на земельні ділянки, право оренди (суборенди) якими набувається особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, з передачею взамін права користування іншою земельною ділянкою.

4. Власник або користувач земельної ділянки, земельна ділянка якого передається в оренду (суборенду) особі, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право на відшкодування майнової шкоди, завданої йому в результаті такої передачі, у повному обсязі. Розмір майнової шкоди визначається шляхом проведення оцінки відповідно до законодавства про оцінку земель та законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII

 5. Для укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, письмово звертається до другої сторони з пропозицією укласти договір оренди (суборенди). Вимоги до такого звернення встановлені статтею 82 Закону № 161. У договорах оренди (суборенди) землі, укладених в порядку обміну правами користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, обов’язково зазначається договір, замість якого він укладений. Договір оренди земельної ділянки під полезахисною лісовою смугою має також містити умови щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функції агролісотехнічної меліорації (стаття 15 Закону № 161). Варто зауважити, що аналіз тексту Закону № 2498 вказує на те, що хоча увесь його зміст побудований на понятті «масив земель сільськогосподарського призначення», окремого законодавчого визначення такого поняття ані зазначений Закон, ані чинне законодавство не містить, що може стати проблемою під час реалізації на практиці його положень. На нашу думку, з урахуванням логіки законодавця, яку можна дослідити виходячи із комплексного тлумачення норм Закону № 2498, масив земель сільськогосподарського призначення можна визначити як сукупність земельних ділянок сільськогосподарського призначення (дві і більше), які мають спільні межі між собою, складають єдиний цілісний масив, що обмежується полезахисними лісовими смугами та/або дорогами (в тому числі і польовими), відомості про який внесено до Державного земельного кадастру. Далі розглянемо другу новелу Закону № 2498, яка пов’язана із інвентаризацією масиву земель сільськогосподарського призначення. Так, статтю 21 Закону № 3613 доповнено частиною 10, згідно з якою відомості про масив земель сільськогосподарського призначення вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Відповідно до статті 35 Закону № 858 інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об’єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку. Роботи з інвентаризації земель проводяться відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 «Про затвердження порядку проведення інвентаризації земель».

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII Проте й вищевикладена стаття 35 Закону № 858 не залишилась без змін, а була доповнена особливостями проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення як особливого виду інвентаризації земель. Інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення проводиться з такими особливостями:

а) підставою для проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення є:

— для земель державної власності — рішення органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою;

— в інших випадках — рішення сільської, селищної, міської ради, на території якої знаходиться масив;

 б) при проведенні інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення здійснюються заходи щодо:

 — внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовані земельні ділянки, відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру;

формування невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок;

 формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під польовими дорогами;

— формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, які обмежують масив та земельні ділянки, розташовані уздовж масиву. За результатами проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення відомості про такий масив та про земельні ділянки, розташовані в ньому (у разі їх формування або за відсутності відомостей про них у Державному земельному кадастрі) вносяться до Державного земельного кадастру, про що замовник документації із землеустрою письмово повідомляє власників та користувачів земельних ділянок. У силу абзацу 5 частини 3 статті 24 Закону № 3613 (доповнений Законом № 2498) державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі може здійснюватися за заявою замовника технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву). Стаття 57 Закону № 858, що визначає склад і зміст технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, доповнена пунктом «в1 », за яким обов’язковою складовою технічної документації є рішення органу місцевого самоврядування, органу виконавчої влади про інвентаризацію земель (у разі проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення). У разі проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується також сільською, селищною, міською радою (крім випадків проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення земель державної власності). Така норма закріплена частиною 13 статті 186 ЗКУ, яка визначає процедуру погодження документації із землеустрою. Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення можуть бути встановлені в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (стаття 11 Закону № 899).

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII

 При проведенні інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення (у разі якщо попередня нормативна грошова оцінка земельних ділянок у цьому масиві не проводилася протягом 5 років до дня прийняття уповноваженим органом рішення про проведення такої інвентаризації) проведення нормативної грошової оцінки земель є обов’язковим (стаття 13 Закону № 1378). Третьою новелою Закону № 2498 є оптимізація права користування чужою земельною ділянкою (земельного сервітуту), визначення порядку встановлення земельних сервітутів для розташування меліоративних систем, стимулювання зрошення. Зазначені завдання випливають із таких змін у чинному законодавстві. Частину 2 статті 98 ЗКУ доповнено абзацом 2, відповідно до якого строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Види права земельного сервітуту доповнено новим видом — правом розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем (пункт «г1 » статті 99 ЗКУ). Внесено зміни й до Закону № 1389. Так, стаття 25 названого Закону (змінена) визначає, що власники, користувачі, у тому числі орендарі меліорованих земель, зобов'язані забезпечувати: — одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур шляхом застосування науково обґрунтованих технологій вирощування високоврожайних, стійких до захворювань та шкідників, адаптованих до ґрунтово-кліматичних умов сортів і гібридів сільськогосподарських культур; — збереження та відтворення родючості ґрунтів, біологічне різноманіття і екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі, раціональне використання та охорону земель і водних ресурсів; — цілісність використання масиву земель сільськогосподарського призначення; — належну експлуатацію відповідних меліоративних систем та об’єктів інженерної інфраструктури таких систем, окремо розташованих гідротехнічних споруд, а також вжиття заходів щодо запобігання їх пошкодженню;

— додержання технологічної цілісності функціонування меліоративних систем. При цьому особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, на якому здійснюється гідротехнічна меліорація, має право на компенсацію понесених витрат з гідротехнічної меліорації земельних ділянок, розташованих у такому масиві, або суміжних земельних ділянок, які не перебувають в її користуванні. Розмір компенсації та умови її сплати визначаються у договорі між цією особою та власником або користувачем земельної ділянки. З ме тою забезпечення належного еколого-меліоративного стану угідь, належної якості зрошувальної води, біологічної потреби культур та запобігання ризику розвитку процесів деградації ґрунтів Кабінет Міністрів України встановлює нормативи екологічно безпечного зрошення, осушення та управління поливами або водовідведенням. Влас ники, користувачі, у тому числі орендарі, земельних ділянок, на яких розташовані меліоративні системи, об’єкти їх інженерної інфраструктури та окремо розташовані гідротехнічні споруди, зобов’язані не чинити перешкод в експлуатації меліоративних систем та об’єктів інженерної інфраструктури та забезпечувати доступ працівників обслуговуючої (експлуатуючої) установи, організації до таких систем та їх експлуатацію.

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII

 Закон № 1389 також доповнено статтею 251 , якою визначено порядок встановлення земельного сервітуту для здійснення заходів з меліорації земель. Власники, землекористувачі меліорованих земель або інші особи мають право вимагати встановлення земельних сервітутів для забезпечення будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, зокрема, для: — будівн ицтва та розміщення трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних), гідротехнічних споруд і насосних станцій, захисних дамб, спостережних мереж, інших споруд та об’єктів, що є складовими відповідної меліоративної системи;

проходу , проїзду, а також перевезення будівельних та інших матеріалів через земельну ділянку для будівництва та експлуатації трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних), гідротехнічних споруд і насосних станцій, захисних дамб, спостережних мереж, інших об’єктів інженерної інфраструктури відповідної меліоративної системи;

руху (пе реміщення) пересувних об’єктів інженерної інфраструктури відповідно до її технологічних властивостей з метою забезпечення їх цілісного функціонування. Власник, користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на одержання плати за його встановлення в розумному розмірі, крім випадків встановлення безоплатного земельного сервітуту. Статтею 1 Закону № 858 надано визначення поняттю «зрошувальний (осушувальний) масив» як масив земель сільськогосподарського призначення, на якому проводиться гідротехнічна меліорація та/або розташовані внутрішньогосподарські меліоративні системи. Четверта новела, яка запроваджена Законом № 2498,

внесені зміни до Закону № 2114. На сьогодні згідно зі статтею 10 Закону № 2114: — земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди;

 право підприємства на земельну ділянку зберігається при входженні його до складу агропромислових об’єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань; — право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»;

  члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельна ділянка надається із земель сільськогосподарських угідь підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена підприємства;

  звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів може бути здійснено за рішенням суду лише у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення. Передбачається, що розподіл земель колективної власності підприємства здійснюється відповідно до Закону № 899. П’ята новела Закону № 2498 безпосередньо стосується повноважень органів місцевого самоврядування та розширює можливість їх впливу на процеси регулювання земельних відносин на відповідній території не тільки в межах населеного пункту, а й за межами.

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII

Так, Законом № 2498 передбачено надання органам місцевого самоврядування додаткового земельного ресурсу. Дійсно, «Перехідні положення» ЗКУ доповнено пунктом 22, згідно з яким установлено, що з дня набрання чинності Законом № 2498 (з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зауважимо, що саме Закон № 2498 є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Шоста новела. Відтепер предметом правового регулювання Закону № 899 виступають особливості розпорядження та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв). Чим це цікаво для органів місцевого самоврядування? Зміни до Закону № 899 також обумовлюють отримання органами місцевого самоврядування додаткового земельного ресурсу. Цю новелу розглянемо детальніше. Так, підставою для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) згідно з приписами оновленої статті 3 Закону № 899 є виключно рішення сільської, селищної, міської ради (як у межах, так й за межами населених пунктів) — з 01.01.2019. Погодження проекту організації території земельних часток (паїв), як і розподіл таких земельних часток (паїв) між власниками, також з 01.01.2019 є прерогативою сільських, селищних, міських рад. Тобто, як вбачається зі змісту оновлених норм статей 4, 5, 7, 9, 10, 13, 14 Закону № 899, державу в особі районних державних адміністрацій повністю усунуто від функцій «обмеженого» розпорядження та управління земельними ділянками, що перебували у колективній власності сільськогосподарських підприємств, і відтепер такі повноваження належать тільки органам місцевого самоврядування. Окрім викладеного вище, до статті 7 Закону № 899 внесено зміни, згідно з якими проекти організації територій земельних часток паїв визначають земельні ділянки, що передаються у комунальну, приватну власність, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні. Із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, які підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані: — деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; — заболочені землі; — землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку; — землі під полезахисними лісовими смугами; — землі під водними об’єктами; — землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII — землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності; — землі, які передаються до запасу та резервного фонду; — інші землі несільськогосподарського призначення. Як ми бачимо, перелік земель, що передаються у комунальну власність, досить широкий. При цьому відповідні земельні ресурси можуть бути досить значними та стати органам місцевого самоврядування у пригоді для забезпечення різноманітних потреб громади. Також із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, які підлягають передачі у власність особам, яким належить право власності на будівлі, споруди (у силу статті 7 Закону № 899). Сьома новела. Неабиякою цікавою є оновлена стаття 13 Закону № 899. Насамперед у ній нарешті надано нормативно-правове визначення термінам «невитребувані земельні частки (паї)» та «нерозподілені земельні ділянки», які тривалий час були предметами дискусій та різноманітних спорів. Отже, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Цією ж статтею врегульовано порядок використання таких земельних ділянок. Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. Зі змісту зазначеної норми також вбачається, що районні державні адміністрації також усунуто від «обмеженого тимчасового розпорядження» нерозподіленими земельними ділянками, невитребуваними частками (паї) після формування їх у земельні ділянки, і відповідні повноваження тепер реалізуватиме виключно відповідна рада. У разі якщо до 01.01.2025 власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII Щодо цього доцільно нагадати, що відповідно до частини 2 статті 335 ЦКУ безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Розгляд заяви органу місцевого самоврядування про визнання земельної ділянки безхазяйною здійснюється в порядку окремого провадження згідно з вимогами ЦПК Украї ни (статті 329 — 333). Варто зазначити, що строк до 01.01.2025 не є абсолютним та за відповідним позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У такому разі за відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель). Законом № 2498 розширено випадки «земельного мораторію», а саме протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям). Восьма новела. Закон № 899 також доповнено статтею 141 , якою визначено особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, а також процедуру здійснення такого розпорядження. У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 01.01.2019 не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами 2 — 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Особами, про яких йдеться у частині 1 статті 141 Закону № 899, є: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII громадяни — спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Варто зауважити, що організація розподілу земель, які залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані. Передусім сільська, селищна, міська рада з метою інформування осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, має розмістити у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, опублікувати у друкованих засобах масової інформації районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднити на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами 2 — 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). В оголошенні повідомляються: 1) мета, дата, місце і час проведення зборів; 2) прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів. Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах 2 — 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа. Щодо подальшої долі земель відповідних підприємств слід зазначити таке: — землі, зазначені у частині 4 статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані; — сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами 2 — 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом; — землі під будівлями, спорудами, які перебувають у власності, підлягають безоплатній передачі їх власникам. У разі якщо будівля, споруда перебуває у спільній власності, земельна ділянка підлягає безоплатній передачі у спільну власність відповідно до часток осіб у праві власності на будівлю, споруду. У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах 7 — 9 цієї статті, не були сформовані як об'єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у частині 9 цієї статті, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм. За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головою та секретарем зборів.

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головою та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради. Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді. Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки. Слід зауважити, що задля приведення у відповідність між собою законодавчих актів із оновленими нормами статей 13 та 141 Закону № 899 зміни були внесені й до статті 30 Закону № 1952 стосовно особливостей державної реєстрації права оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, до сфери правового регулювання якої додано ще й земельні ділянки, що залишилися у колективній власності. Право оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, надані в оренду в порядку, визначеному статтями 13 та 141 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», здійснюється без державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки в Державному реєстрі прав. (стаття 30 Закону № 1952) До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки. Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною 5 статті 371 ЗКУ. Законом № 2498 встановлено граничний строк проведення розподілу між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, — до 01.01.2025. У разі якщо до 01.01.2025 протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами 2 — 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб’єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

. Нові повноваження та можливості органів місцевого самоврядування у зв’язку з прийняттям Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII Порядок визнання майна безхазяйним нагадувався нами вище у цьому розділі. Відповідно до підпункту «а» пункту 15 «Перехідних положень» ЗКУ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2498) землі, що перейшли до комунальної власності відповідно до пункту 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно до статті 141 Закону № 899, підпадають під дію «мораторію» на купівлю-продаж земельних ділянок. До пункту «б» пункту 15 «Перехідних положень» ЗКУ також внесено зміни щодо можливості здійснення обміну (міни) так званих «підмораторних» земель, за якими дозволяється обмін (міна) відповідно до частини 2 статті 371 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків. Дев’ята новела Закону № 2498. Внесено зміни до Закону № 1378 у частині повноважень органів місцевого у галузі оцінки земель. Так, статтею 23 Закону № 1378 передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. П ідставою для відмови у затвердженні технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок може бути лише її невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до закону нормативно-правових актів або розташування земель чи земельних ділянок на території іншої територіальної громади. Рішення про відмову в затвердженні технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок має містити посилання на конкретні норми законів та прийнятих відповідно до закону нормативно-правових актів, яким суперечить відповідна технічна документація. Тож органи місцевого самоврядування отримали право самостійно визначати та затверджувати базу оподаткування для земельних ділянок при визначенні розміру земельного податку або орендної плати за землю, досліджувати відповідність технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормам чинного законодавства, що не може не вважатись позитивним. Органи місцевого самоврядування продовжують отримувати, хоча й не так швидко, дієві важелі впливу на процеси у сфері використання та розпорядження земельними ділянками, розташованими на їх території (як у межах, так і за межами населених пунктів), і Закон № 2498 підтвердив поки незламний тренд до більш швидкого проведення процесу децентралізації. І насамкінець Законом № 2498 Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом доручено: — забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; — привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; — забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

 Таким чином, посадовим особам місцевого самоврядування варто слідкувати за змінами у законодавстві та сміливо користуватися всім спектром наданих законом правових можливостей щодо використання земельних ресурсів територіальної громад