Дуже часто у сільгосппідприємств в оренді перебуває не лише рілля, а й сіножаті – земельні ділянки з цільовим призначенням «для сінокосіння та випасання худоби». І також дуже часто ці земельні ділянки розорюються для вирощування сільгосппродукції. Чи правомірна така діяльність.

СКЛАД УГІДЬ

У ч. 1 ст. 22 ЗКУ[1] міститься поняття земель сільськогосподарського призначення – ними визнають землі, надані для виробництва сільгосппродукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільгосппродукції, або призначені для цих цілей.

ЗКУ передбачає поділ сільгоспземель за видами угідь та видами цільового призначення.

За видами угідь сільгоспземлі поділяють на (ч. 2 ст. 22 ЗКУ):

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Класифікація земель за угіддями наведена у КВЗУ[2].

Сіножаті (код за КВЗУ 002.01) включає сільгоспугіддя, які систематично використовують для сінокосіння (ГОСТ 26640-85), до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20% ділянки.

Натомість рілля (код за КВЗУ 001.00), включає сільгоспугіддя, які систематично обробляють і використовують під посіви сільгоспкультур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці.

ВАЖЛИВО

До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані для їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав’яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Наведене означає, що розорювати сіножаті можна, але не для посіву сільгоспкультур, а виключно задля поліпшення якостей трав’яних кормових культур. Тож вирощування сільгосппродукції на пасовищах та сіножатях суперечитиме виду цих угідь.

ЦІЛЬОВЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Види цільового призначення земель закріплені у КВЦПЗ. У її загальних положеннях вказано, що Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об’єктів.

Згідно із КВЦПЗ землі сільгосппризначення поділені на 14 видів (коди 01.01-01.14), серед яких і 01.08 «Для сінокосіння і випасання худоби».

З аналізу ст. 34 ЗКУ слідує, що ці земельні ділянки можна використовувати виключно для сінокосіння та/або випасання худоби.

У ч. 5 ст. 20 ЗКУ передбачено, що землі сільгосппризначення їх власники та користувачі використовують виключно у межах вимог щодо користування землями певного виду використання. Тобто, власник/користувач такої земельної ділянки, на відміну від земельних ділянок інших категорій, не вправі самостійно, на власний розсуд визначати вид використання земельної ділянки сільгосппризначення в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії.

Тож земельні ділянки з цільовим призначенням 01.08 «Для сінокосіння і випасання худоби» не можна використовувати як ріллю для вирощування сільгосппродукції, оскільки така діяльність здійснюється на сільгоспземлях з іншим цільовим призначенням.

До таких же висновків неодноразово доходив і Верховний Суд (див., зокрема, постанови від 22.01.2020 р. у справі № 468/1498/17-ц[3], від 28.01.2019 р. у справі № 473/4413/17[4]).

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЦІЛЬОВЕ ВИКОРИСТАННЯ

Використання земельної ділянки з цільовим призначенням 01.08 «Для сінокосіння і випасання худоби» як ріллі для вирощування сільгосппродукції може призвести до:

• розірвання договорів оренди земельних ділянок на підставі п. «а» ч. 1 ст. 96, пп. «ґ» ч. 1 ст. 141, ст. 143, ст. 211 ЗКУ, ст. ст. 24, 25, 32 Закону № 161, ст. 651 ЦКУ, ст. ст. 35, 37 Закону 962;

• штрафу на посадових осіб від 255 зо 510 грн за ст. 53 КпАП (порушення правил використання земель, що включає, в тому числі, використання земель не за цільовим призначенням), та від 255 зо 510 грн за ст. 55 КпАП (порушення правил землеустрою);

• відшкодування збитків, завданих власнику земельної ділянки внаслідок її використання не за цільовим призначенням.

Наслідки доволі серйозні. Тож, аби не втратити землю та водночас мати змогу правомірно вирощувати сільгоспкультури на земельних ділянках з цільовим призначенням 01.08 «Для сінокосіння і випасання худоби», сільгосппідприємству необхідно змінити цільове призначення таких земельних ділянок.

Також доводимо до Вашого відому, що виконавчим комітетом Межівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області при здійсненні повноважень передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування» та при проведенні моніторингу надходження сплати за землю користувачами земельних ділянок був встановлений факт розорювання земельних ділянок які знаходяться в оренді одного із приватних підприємців та які розташовані на території Ландшафтного заказника «Антонівський».

Приватним підприємцем, були укладені договори оренди з жителями громади на оренду земельних ділянок які були надані громадянам для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до проектної документації цільове призначення земельних ділянок – для ведення особистого селянського господарства, при цьому вид угідь – пасовища.

В подальшому вищевказані земельні ділянки приватним підприємцем були розорані та використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Тож, якщо відповідно до договору оренди земельна ділянка, що передана в користування, за видом угідь є пасовищем, а використовується для вирощування товарної сільськогосподарської продукції, то здійснюється відхилення без належного дозволу власника земельної ділянки від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, що свідчить про порушення вимоги раціонального землекористування та один із основних принципів державної політики у сфері охорони земель, визначеного у ст. 3 Закону України «Про охорону земель», а саме забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу.

На даний час вищевказані матеріали передані до правоохоронних органів для прийняття рішення відповідно до норм діючого законодавства.