Умови надання щорічних основних відпусток регулює Закон України «Про відпустки». Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються, зокрема: час фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка, а також час, коли працівник перебував у простої, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково.

Працівник у простої (якщо за цей час частково або повністю зберігалася зарплата) має повноцінне право на будь-який вид відпустки (щорічну, додаткову, соціальну чи без збереження зарплати).

Відпустка оформлюється за графіком відпусток або за згодою сторін (поза графіком). Роботодавець не може відмовити в щорічній відпустці лише через те, що триває простій. При цьому зупиняти чи переривати простій на час відпустки не потрібно, оскільки працівник у цей період зберігає трудові відносини з установою.

Проте, період простою не зараховується до стажу для щорічних додаткових відпусток (за роботу з шкідливими умовами чи за особливий характер праці), оскільки фактичної роботи не відбувається.