Дуже багато в наші часи людей, які хочуть історію прикрасити, чи пригіршити, чи змінити, але історія є такою, яка вже відбулася, що б ми не робили, що б ми не хотіли.

Сьогодні, Іванівка газифікована. А 30 років назад, пригадується, це село було борговою ямою держави, господарство занепадало. Люди на цю безвихідь реагували просто – хто в базар подався, хто на ферму з мішком. Пішла з села молодь. Стало якось чорно, убого.

Ну а, що ж влада? А що.. Кидала до нас кадри, боролась, як казали тоді, зі спекулянтською стихією, не давали поливати городи з річки…

Аж ось по партійній рознарядці, в колгосп був направлений новий голова правління Є.М. Ковригін. І ситуація, на часі, змінилася. Запрацювали фінансові і економічні важелі. У господарстві справи пішли на краще, почалось і оновлення села.

Збудовано 6 км шляхів з асфальтовим покриттям, новий будинок культури, меморіальний комплекс, баня...

1994 рік. Особливою віхою (на той час) у розбудові села стало будівництво газопроводу. Господарським способом, тобто на кошти акціонерного товариства "Іванівське", було проведено 23 кілометри мережі. Газ підійшов до Іванівки. І от, 8 жовтня, в день 50-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників, біля газорозподільного пункту відбувся з цієї нагоди мітинг. З’їхалися на святкування керівництво району, області. Були гості й з Донеччини. До речі, газопровід будувався у тісній співпраці з сусідніми, донецькими господарствами – «Мир» і «Нова Зоря». Керівник господарства схвально оцінив курс обласної Ради (голова Лазаренко П.І., заступник і депутат облради В. Г. Бондарчук) на розвиток інфраструктури села. Відзначив, що особливий вклад в будову мережі внесли голова районної Ради О.І. Зоц, його заступники В.І. Конопат, В.М. Іванов.

Більшість з тих, хто мав хоч якесь відношення до газопроводу, спеціальним рішенням правління, були нагороджені цінними подарунками і грошовими преміями. А сам Ковригін одержав трактор ДВШ. Так вирішив райвиконком. Газопровід повели далі, в Донецьку область. А у Іванівці, на газорозподільному пункті, запалили факел, який видно було звідусіль. Люди розходилися по домівках з радісною думкою, що скоро газ піде селом і обігріє людей. А до хат ветеранів війни, обіцяли, - за рахунок господарства!

Але, як кажуть, щось пішло не так. І ця подія законсервувалася на 10 років. Але половина роботи була зроблена вже тоді. Газ уже під Іванівкою. 10 років іванівці чекали, коли нарешті потужне полум’я факела, на газорозподільнику запрацювало і обдало теплом іванівців. З якого боку не подивись, а іванівцям повезло більше, ніж їхнім сусідам...

Статтю підготувала біліотекарка Лариса Федорівна ПОПЦОВА